Основою опери «Ріголетто» є драма Віктора Гюго «Король забавляється», заборонена у Франції цензурою як така, що підриває авторитет королівської влади. Зіткнутися з перешкодами довелося й Джузеппе Верді. Частина партитури уже була написана, коли цензори висунули вимогу докорінно переробити лібрето. Тож король Франциск І, дійова особа у Гюго, перетворився в герцога Мантуанського, блазень Трібуле — в Ріголетто, а сама опера, яка спочатку мала назву «Прокляття», отримала нову, за іменем головної дійової особи.
Верді цікавила, насамперед, психологічна драма. Текст Гюго скоротили, сюжет став більш камерним; акцент зробили на показі особистих взаємин героїв у драматичних ситуаціях.
Композитору запропонували поміняти горбатого блазня на традиційного оперного красеня, але маестро рішуче заперечив. «Співаючий горбун? — писав Верді. — А чому й ні? Чи вражатиме це? Цього я не знаю; але якщо цього не знаю я, то цього не знають і ті, хто запропонував це змінити. Я ж якраз вважаю привабливим показати цю дійову особу зовні потворною, недоладною і внутрішньо пристрасною, повною любові». І хоча нове трактування п’єси викликало протест у Віктора Гюго (через це опера була показана у Франції лише через шість років після прем’єри у Венеції), сам Верді вважав сюжет «Ріголетто» кращим з усіх, покладених ним на музику.
Партитура «Ріголетто» була закінчена надзвичайно швидко — за сорок днів. У сюжеті легковажний герцог, який прагне до насолод, протиставлений своєму придворному блазню, під уїдливою машкарою якого ховається люблячий і страждаючий батько. Придворних Верді виписує як підлабузників і лицемірів, а Джільду, доньку Ріголетто, виводить зразком душевної чистоти і відданості. Багатогранність цих персонажів і глибину їх переживань підкреслює музична партитура.
Опера вперше була поставлена на сцені театру Ла Феніче у Венеції 11 березня 1851 року.
